Практичні заняття в школі, що сприяють інтеграції з учнями з України

 

Уже в перші місяці війни до польських шкіл прибули учні з України і наша система освіти мусила справлятися з таким раптовим і численним напливом дітей. Хоча система не була оснащена відповідними рішеннями для полегшення прийому дітей з України, потрібно було протистояти організаційним, правовим та культурним проблемам. Проте окрім усіх формально-юридичних питань, надзвичайно важливим у цій ситуації був підхід і метод роботи з дітьми з України, адже дитина з досвідом біженства часто обтяжена травмою війни, не знає польської мови або володіє нею недостатньо добре для комфортного спілкування і походить з іншої культурної спільноти.

 

Окрім багатьох подібностей, які пов’язують наші народи, слід пам’ятати, що це люди з іншою системою цінностей, з іншим світосприйняттям та вірою. Все це має спонукати шкільну спільноту до абсолютно нового мислення та перевірки застосовуваних досі практик, які в цьому випадку можуть не спрацювати або принести більше шкоди, ніж користі.

Яким би страшним це не здавалося, то насправді велику роль відіграють маленькі кроки до змін. Ми починаємо з того, що облаштовуємо шкільний простір, щоб він не був таким чужим для дітей. В еру Інтернету та доступу до словника не проблема зробити в окремих залах написи українською мовою, щоб дитина знала, де туалет, медсестра, психолог, директор чи клас?

 

Також можна розмістити в школі таблички зі словами підтримки, щоб показати, що ми знаємо та розуміємо ситуацію в їхній країні. Для цих дітей напис «Ми з Вами» справді має велике значення, а для нас це надзвичайно просто зробити. Те саме стосується розміщення оголошень на дошці чи на сайті школи, також українською мовою. Все це доброзичливі жести, які свідчать дітям про те, що вони можуть розраховувати на допомогу та підтримку.

Проте найважливішу роль для учнів із досвідом біженства відіграє процес інтеграції, в якому значну позицію займають польські учні. Вони також знаходяться в новій ситуації, тому так важливо, щоб кожен вчитель провів урок на тему актуальних подій достосований до віку дітей. Говорити, що «ми в нашій школі не говоримо про війну» (і це реальний приклад) є великою ведмежою послугою для наших учнів, які теж переживають війну і відчувають страх. До процесу інтеграції слід залучати шкільних психологів/педагогів, які можуть проводити практичні заняття з цього напрямку і водночас надавати підтримку у складних ситуаціях.

 

Що ще може зробити школа, щоб полегшити функціонування дітей з України? Багато, і це не справи, які вимагають надлюдських сил чи знань, а тільки благих намірів. Головне – обмін інформацією між керівництвом та педагогічним колективом про новоприйнятих дітей, а також між школою та батьками/опікунами учня з України. Крім того школа може розміщувати інформацію про заклади допомоги біженцям у певному місті, подбати про харчування дітей, працевлаштувати психологів та організувати навчання польської мови.

 

Однак у лабіринті формальних справ найважливішою залишається людина та її ставлення до інших. Тому давайте виховувати наших дітей і вчити їх підтримці, співпереживанню та розумінню. Учні можуть показати новим дітям школу, привітатися та обмінятися кількома словами за допомогою перекладача, доєднати нового учня до класної групи та повідомити про уроки, завдання чи зустрічі після уроків, і, перш за все, бути сердечними та відкритими. І хоча іноді це може здаватися надто складним, оскільки розділяє нас мовний бар’єр, не забуваймо, що учні з України – це діти, які втекли від війни, часто лише з ручною поклажею. Тож давайте будемо ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб ставилися до нас.