Риси характеру українців в умовах війни та еміграції

Дивлячись на настрій українців, можна зробити багато висновків про їхню національну свідомість, силу, характер, розуміння патріотизму, поваги до Батьківщини.

Можна з впевненістю сказати, що доля українців стала дещо схожою на долю поляків під час Другої світової війни. Польща програла цю війну, результатом якої стали дві окупації – німецька та радянська з 1939 року та ще одна радянська – після 1945 року. Остання відбулася не лише за численної участі НКВД та Червоної армії, а й за участі місцевих комуністів. Несуверенна, підпорядкована Москві, Польща лише через 44 роки після закінчення Другої світової війни почала повертати собі повну свободу та можливість вирішувати свою долю.

Шанс створити власну державу, яку так прагнули не менше століття, українці отримали лише у 1991 році, тобто після розпаду СРСР. Через 30 років вони переживають російську агресію. Звідси виникає ще одна історична аналогія – напад більшовицьких орд на щойно незалежну Польщу в 1920 році. Тут збігається не лише звірство російських вояків, але й зростаючий, сильніший і ефективніший опір українців проти росіян. Видно, що терези перемоги схиляються на український бік і нехай тодішнє диво на Віслі завершиться на Дніпрі.

Звичайно, вся міжнародна ситуація інша, хоча вона затьмарена якимись старими моделями поведінки деяких європейських країн, особливо однієї. 100 років тому Польщі не допоміг ніхто, крім Франції, всі сусіди розраховували на перемогу більшовиків, обдурені цією новою, східною «релігією». Зараз дуже повільно, але все ж ілюзія дешевої, безпечної енергії з російського газу розходиться. Але, найголовніше, Україна отримує підтримку від кількох важливих європейських країн (Велика Британія та Польща) і, головним чином, від США. Польща – як у 1920 р., так і в 1939 р. та 1944–45 рр. – не могла розраховувати на таку підтримку, незважаючи на політичні та військові міжнародні гарантії. У всякому разі, що важливо, гарантії кордонів України після 1991 року також залишилися лише на папері...

Жодна допомога, навіть найбільша, не є дієвою, якщо одержувач такої допомоги не виявляє бажання боротися сам. Росія помилялася, сподіваючись на швидку здобич. З 2014 року, тобто з моменту захоплення Росією Криму, українці значно посилили свою армію. Саме їй вдалося зупинити наступ росіян у перші дні й тижні війни, до того як надійшла допомога матеріалами та технікою із Заходу.

Міф про могутність російської армії лопнув, як мильна бульбашка. Здебільшого це виявилася погано керована банда злочинців, ґвалтівників, злодіїв і вбивць. Решта — молоді призовники, неросійські, переважно зі східних районів Росії, погано навчені, також значною мірою деморалізовані солдати, що розраховують на легку здобич. На жаль, Росія має смертоносну далекобійну зброю, яку їй постачають «дружні» країни, та якою вона атакує переважно мирне населення. Це вираження безпорадності та безприкладного варварства, яке має виключити цю державу з усіх цивілізованих культур на багато років.

Українці показали свій запеклий характер. Поляки вже знали його. Наші східні сусіди легко пристосовуються до умов, що панують у Польщі. Для молодих людей мовний бар’єр зникає за короткий час, вони також – з плином часу – все більше усвідомлюють свою цінність на ринку праці. Вони не бояться братися за складні завдання, часом досить невдячні, за які польські працівники рідко хочуть братися.

Це є свідченням того, що вони виховувалися у важких умовах, які зробили їх стресостійкими до багатьох несприятливих явищ і ситуацій, з якими вони стикаються в Польщі. Твердість характеру — це, мабуть, результат суворої школи життя, яку вони пройшли на своїй небагатій батьківщині.

Найбільша група емігрантів з України працювала на польських будовах. Тут вони були найманими працівниками вітчизняних підприємців або організовувалися у власні групи. Після російської агресії багато українців вирішило повернутися на батьківщину та долучитися до бойових дій.

У Польщі є значна група українських жінок, які знаходять роботу, зокрема у сфері торгівлі та послуг. Вони особливо помітні у великих роздрібних дискаунтерах. На жаль, трапляється, що деякі з цих жінок не володіють польською мовою навіть на базовому рівні. У контакті з польським клієнтом це дуже незручно і призводить до непотрібних непорозумінь і критики. Якби роботодавці подбали про мовну підготовку (чомусь такої вимоги не встановлює національне законодавство), то взаєморозуміння та спілкування були б, безперечно, кращими.

Обидві мови – польська та українська – подібні, тому на початку вивчити хоча б кілька базових фраз польською нескладно, варто лише захотіти. Відповіді на кшталт «не знаю» і «не розумію», які іноді лунають у магазинах від працівниць-українок, нагадують часи глибокої комуністичної Польщі. Цей приклад показує культурні та цивілізаційні відмінності, які досі нас розділяють.

Розуміючи проблеми українців, які не з власної волі опинилися в чужій, хоча загалом дружній країні, і зазнають у зв’язку з цим великого стресу, потрібно було б забезпечити їм всебічну підготовку з точки зору мови та стандартів обслуговування клієнтів.

Результат такого навчання підтверджується великою кількістю українських жінок, які працюють у Польщі та виконують свої обов’язки з повним професіоналізмом у багатьох місцях Польщі. Єдине, що свідчить про те, що вони родом з України, це їхній гарний, співочий акцент.

Важливим елементом, який об’єднує українську націю, є сильне лідерство. До нього в минулому іноді ставилися зневажливо, завдяки успішній акторській кар'єрі (насправді він юрист за фахом). Президент України Володимир Зеленський виявився сильним, рішучим і харизматичним лідером. Про це ми дізнаємось чи не щодня, знайомлячись із повідомленнями, які він надсилає усьому національному та міжнародному співтовариству. Його діяльність в цій галузі інтенсивна і послідовна. І це має очікуваний ефект. Цей молодий (45-річний) лідер вправно використовує популярні соціальні мережі на свою користь. Збірні, рішучі та короткі послання Зеленського вражають і залишаються в нашій пам’яті.

Другим лідером є мер Києва Віталій Клічко. Як і президент Зеленський, він ще відносно молодий політик і місцевий громадський діяч (йому 51 рік). Він також є типом сильного лідера, який успішно керує великою столицею України.

Самі українці теж повернули від колишнього східного напрямку до західного. Про це свідчили Помаранчева революція (2004) та Євромайдан (2013/2014), коли було рішуче відмовлено від політики Росії та усунено проросійських політиків на чолі з колишнім прем’єр-міністром і президентом України Віктором Януковичем (він емігрував до Росії, в Україні був заочно засуджений за державну зраду).
Такі соціальні рухи дають велику надію на те, що Україна має шанс назавжди змінитися з країни, де все вирішує центральна влада та олігархи, за прикладом Росії, панує корупціогенна система, а громадяни залишаються заручниками влади без особливого контакту із зовнішнім світом, позбавленої опозиції та вільних медіа – у державу з демократичними поглядами.